З 24 лютого 2022 року, із дня вторгнення російських військ, погляди усього світу прикуті до України. Такого масштабного конфлікту Європа не переживала з часів Другої світової війни. Життя українських чоловіків і жінок перетворилося на пекло. Багато людей не мали іншого вибору, як тікати зі свого міста, своєї країни за кордон. Багато хто вирішив взяти зброю, стати військовим і захищати Батьківщину.
Мобілізуються усі верстви населення, й артисти також. Перед обличчям насильства вони міцно тримають у руках зброю і мужньо б’ються із ворогом. Це випадок Олексія Кустовського, відомого у творчому середовищі як Кусто.
У Кусто не пістолет, а ручки. Через малюнок художник доповідає суспільству про жахи війни. Нещодавно він був опублікований у сатиричній газеті Charlie Hebdo.До вашої уваги — інтерв’ю з українським карикатуристом Кусто.
.
.
.
.
Як ви почали малювати? (Ви опублікували свою першу карикатуру у 1998 році.)
.
.
.
.
Коли був малим, вже сидів і повзав, але ще не ходив, батьки вклали мені в руки зошит і ручку, щоб я чимось себе зайняв. Цей товстий зошит зберігся. Кожна сторінка в ньому ретельно розкреслена колами-обличчями з очима, вухами і носами. Мені показали, як малювати обличчя людини, і я намагався досконало відтворити побачене. З тих пір я і малюю. Малював у школі, мене віддали в студію, але я не витримав монотонності і кинув. З дитинства мені подобалися карикатури, я мріяв так само дотепно навчитися малювати смішні картинки. Але першу карикатуру намалював, коли гуляв з сином вже у досить зрілому віці. На тому малюнку було зображено дві коляски. В одній лежав я, дорослий чоловік, і розгойдувався з книжкою в одній руці. Другою рукою я розгойдував коляску з дитиною, моїм сином. Я відніс цей малюнок і ще декілька до однієї з популярних газет, і його надрукували.
.
.
.
.
.
.
.
.
Здається, вам подобається малювати старомодні карикатури (як це було у 18-19 столітті). Це справді «повернення до витоків» чи ви ще додаєте до нього якийсь особистий стиль?
.
.
.
.
Мабуть, це ностальгія за втраченою красою, за часом, коли жінки вбиралися у довгі сукні і капелюшки, а чоловіки – у фраки і ціліндри.
.
.
.
.
Як ви думаєте, чи небезпечно бути карикатуристом? Чому малювання може дратувати?
.
.
.
.
Так, професія карикатуриста, особливо політичного карикатуриста і небезпека завжди поруч. За малюнки, як і за слова, вбивають. Ображаються, як правило, ті, в кого відсутня самоіронія та здатність насолоджуватися гумором. А таких, які не розуміють гумору і кому не підвладний сміх, у світі – більшість, особливо, серед політиків, автократів, диктаторів, релігійних фанатиків та інших.
.
.
.
.
Путін – головний персонаж у ваших творах (особливо після вторгнення). Він ваша улюблена фігура? Ви вважаєте злом тільки його чи російський народ також?
.
.
.
.
Коли я кажу собі «ні»,або не планующось робити, то виходить все навпаки. Я весь час кажу собі та іншим, що я не політичний карикатурист. Я не люблю політичну карикатуру за те, що вона тимчасова. Вона не вічна. Але виходить все навпаки, і я все більше в’язну у політиці. Путіна почав активно малювати десь з 2014 року. Я сказав тоді собі, що це ніби тимчасова мобілізація, поки триває конфлікт. Конфлікт перетворився на війну, а Путін – на втілення абсолютного зла. Путін рано чи пізно піде, чи у вічність, чи у тінь, але мене хвилює те, що він, як грибок чи пліснява, пустив свій міцелій – і тисячі «путіних» готові або вже почали продукуватися в Росії. Продукуватися у підготовленому середовищі, у мізках росіян. Тому я думаю, що путін і російський народ загалом співучасники. І це мене неабияк лякає. Антибіотики від диктатури і автократії ще ніхто не вигадав. А демократія, як пігулка від диктатури, натомість втратила стійкість і свою резистентність.
.
.
.
.
.
.
.
.
На що вас надихає війна? Ви більше не малюєте чорно-білі карикатури.
Хоча ви не солдат, ви досить активний у справі війни. Наприклад, ви продавали оригінальні малюнки на прибуток Збройних Сил України та територіальної оборони Одеси. Чи є ручка чудовою зброєю?
.
.
.
.
Війна мене може надихати тільки на мир. І в цьому сенсі ручка чи олівець для мене радше древко прапора життя. Хоча, звичайно, карикатура, як і слово, потужна зброя.
.
.
.
.
Французький журнал Charlie Hebdo опублікував деякі з ваших робіт. Що ви намагаєтеся сказати французам?
.
.
.
.
Для мене велика честь побачити свої малюнки на сторінках легендарного Charlie Hebdo. І я був здивований, коли дізнався, що Charlie Hebdo – це не тільки карикатури на межі фолу, а й серйозна журналістика. Журналіст Antonio Fischetti, дослідник українського гумору в умовах війни, з яким мені пощастило познайомитися під час зустрічі у Києві, виявився доктором наук, популяризатором науки, журналістом, спеціалістом з питань екології, медицини, етики тощо. Це приємно здивувало.
Мої антивоєнні карикатури не містять підписів, пояснювальних текстів. Всі вони про нікчемність рашизму, путінського фашизму, про ідіотизм представників Homo putinus. Їх тупикову еволюцію.
У 2014 році українці вийшли на Майдан. Ми були незгодні з тим, що нам заборонили рухатися у бік Європи і потягнули у минуле, в СРСР 2, в московське болото. Янукович, проросійський президент, під тиском українців вимушений був втекти до росії. Відтоді Путін систематично знищує Україну. Окупував Крим. Відбулося вторгнення на Донбас. Зараз іде повномасштабна війна. Російський диктатор вважає, що такої держави як України не існує. Він придумав, що її створив Ленін. І тепер він вирішив виправити цю помилку. І влаштував геноцид українців. Сьогодні Україна є східним форпостом Європи. І кожен день українці гинуть за право бути європейцями. Така ціна нашої Свободи, нашої незалежності.
.
.
.
.
.
Як до вас приходять образи? Перед початком роботи чи підчас? Чи змінюються ідеї, коли ви починаєте малювати?
.
.
.
.
По різному. Уві сні. Під ранок. Буває по тілу йде тремтіння від виникнення ідеї, я ніби вибухаю.Звісно, під час втілення ідеї в малюнок відбуваються трансформації.На жаль, я не вільний художник, працюю в газеті фоторедактором, тому доводиться буквально стискати час, щоб мати можливість втілити свої задуми. У мене нема робочого кабінету, вдома я сідаю у крісло, кладу на коліна дощечку, на неї білий аркуш і малюю. Роблю чорно-білий малюнок, сканую і фарбую у Photoshop. Я так і не навчився малювати на графічному планшеті. Інколи я навіть можу намалювати карикатуру з нуля комп’ютерною мишкою.
.
.
.
.
.
.
.
Чи знаєте ви приклади в мистецтві чи в історії, коли робота якогось митця змогла настільки вплинути на світогляд людей, на суспільство, що через це трапилися якісь кардинальні зміни?
.
.
.
.
Усе мистецтво, якщо воно від Бога, змінює світ.
Ієронім Босх, Леонардо да Вінчі, Амадео Модільяні, Пабло Пікассо – це скоріше мої особисті взірці, ніж відповідь на питання, я не маю чіткої відповіді. А ще, всі представники примітивізму для мене є справжнім, чистим, світлим мистецтвом, від споглядання якого змінюється світогляд.
.
.
.
.
