[/vc_column_text][/vc_tta_section]

Depuis le 24 février 2022, jour de l’invasion de l’armée russe, le monde a les yeux rivés sur l’Ukraine. Depuis la Seconde Guerre mondiale, jamais l’Europe n’avait connu un tel conflit aussi majeur. La vie des Ukrainiennes et des Ukrainiens a été bouleversée. Certains n’ont pas eu d’autre choix que de fuir leur ville, leur pays alors que d’autres sont devenus des soldats. Les artistes sont également mobilisés. Face à la violence, ils ont des armes. C’est le cas du dessinateur Oleksiy Kustovsky. Kusto n’a pas de fusil mais des stylos. Par le dessin, l’artiste interprète les horreurs de la guerre et a même été publié récemment dans le journal satirique Charlie Hebdo.

Entretien avec Kousto, dessinateur en Ukraine.

.
.
.
.
Comment avez-vous commencé à dessiner (vous avez publié votre premier dessin en 1998)?

.
.
.
.

Quand j’étais petit, je ne pouvais pas encore marcher mais je savais m’asseoir et ramper. Pour m’occuper, mes parents m’ont donné un cahier et un stylo. Cet épais cahier a survécu. Chaque page est soigneusement délimitée par des cercles-visages avec des yeux, des oreilles et un nez. On me montrait comment dessiner un personnage et je devais essayer de recréer parfaitement ce que je voyais. Depuis ce jour, je dessine. J’ai continué à l’école. J’ai ensuite travaillé dans un studio, mais je ne supportais pas la monotonie. J’ai alors abandonné.

Depuis l’enfance, j’aimais dessiner. Je rêvais tout aussi spirituel d’apprendre à dessiner des images drôles.

J’ai dessiné ma première caricature alors que je me promenais avec mon fils. J’ai pris la photo d’une scène atypique : Un adulte était allongé sur le capot d’une voiture- un livre dans une main et avec l’autre, il berçait une poussette avec un bébé allongé à l’intérieur. J’ai ensuite dessiné la scène et j’ai montré mon travail à un journal qui l’a publié.

.
.
.
.

.
.
.
.

Il semble que vous aimez dessiner des dessins à l’ancienne (comme c’était le cas aux XVIII-XIXème siècles). Est-ce vraiment un « retour aux sources » ou y ajoutez-vous encore une certaine touche personnelle ?

.
.
.
.

Il semble que j’ai la nostalgie d’une certaine beauté perdue. Celle de l’époque où les femmes portaient de longues robes et des chapeaux, et où les hommes s’habillaient en queue de pie et avec un haut-de-forme.
.
.
.
.

Pensez-vous qu’il est dangereux d’être dessinateur de nos jours ? Pourquoi le dessin peut-il choquer ?

.
.
.
.

Oui, le métier de dessinateur, en particulier celui de dessinateur politique, est dangereux. On peut se faire tuer pour des images, ainsi que pour des mots. Ceux qui sont offensés manquent bien souvent d’autodérision et apprécient ce que l’on appelle humour. Malheureusement, tout ce monde sont des politiciens, des autocrates, des dictateurs ou encore des fanatiques religieux.

.
.
.
.

Poutine est le personnage principal de vos œuvres (surtout après l’invasion). Est-il votre personnage préféré ? Pensez-vous que le peuple russe le soutient ?

.
.
.
.

Quand je me refuse de faire quelque chose, au final je la fais. La tentation est trop grande. Je n’arrête pas de me dire et de dire aux autres que je ne suis pas un caricaturiste politique. D’ailleurs, je n’aime pas les caricatures politiques car, selon moi, elles sont éphémères car trop proches de l’actualité. Leur pertinence disparaît rapidement. Pourtant, je m’implique de plus en plus dans le politique et depuis 2014 je dessine très souvent Poutine.

Au départ, je pensais que cela n’allait pas durer longtemps mais le conflit dans le Donbass ne s’est pas arrêté. Il s’est même transformé en guerre totale. Poutine est devenu alors l’incarnation du mal absolu. L’homme du Kremlin disparaîtra tôt ou tard, soit dans l’éternité, soit dans l’ombre, mais je crains que les tensions ne prendront pas fin avec sa fin. Comme un champignon ou une moisissure, Poutine a libéré son mycélium – et des milliers de « Poutine » en Russie sont prêts à le remplacer. L’idéologie est bien ancrée dans le cerveau des Russes. Par conséquent, je pense qu’une grande partie du peuple russe soutient la guerre de Poutine et cela me fait très peur. Personne n’a encore inventé d’antibiotiques contre la dictature et l’autocratie. La démocratie s’est considérablement affaiblie.

.
.
.
.

Même si vous n’êtes pas soldat, vous êtes resté très actif pendant la guerre. Par exemple, vous avez vendu des dessins originaux au profit des Forces armées ukrainiennes et de la Défense territoriale d’Odessa. Un stylo est-il une excellente arme ?

.
.
.
.

La guerre ne peut que m’inspirer la paix. Et en ce sens, un stylo ou un crayon ressemblent plus à un mât de vie. Je m’y accroche. Il est évident que la caricature, au même titre le mot, est une arme puissante.
.
.
.
.

Le magazine français Charlie Hebdo a publié certains de vos travaux. Que voulez-vous voulu dire aux Français ?

.
.
.
.
C’est un grand honneur pour moi de voir mes dessins dans les pages du mythique Charlie Hebdo. Et j’ai été surpris de voir que Charlie Hebdo ce n’est pas seulement des caricatures toujours limites, mais aussi du journalisme sérieux. Le journaliste Antonio Fischetti est parti à la recherche d’artistes qui voulaient rire pendant la guerre. J’ai eu la chance de le rencontrer lors d’une réunion à Kyiv. Antonio est de plus docteur en sciences, vulgarisateur scientifique, journaliste, spécialiste en écologie et en médecine éthique. Ce fut une vraie surprise pour moi.

Mes caricatures anti-guerre ne contiennent pas de légendes ou de textes explicatifs. Elles dénoncent juste le racisme, le fascisme de Poutine et ce que l’on peut appeler l’idiotie d’Homo putinus. Tous ces maux n’ont aucun avenir.

En 2014, les Ukrainiens se sont rassemblés sur la Place de Maidan. Nous nous sommes réunis car on nous empêchait de nous rapprocher de l’Europe. On voulait au contraire nous ramener dans le passé avec une URSS 2 orchestrée par Moscou. Sous la pression, Ianoukovitch, le président pro-russe de l’époque, a été contraint de fuir en Russie sous la pression des Ukrainiens. Depuis lors, Poutine a tout fait pour détruire l’Ukraine. La Crimée a été occupée et le Donbass est devenu une zone de guerre. A présent, l’Ukraine connaît un conflit à grande échelle. Le dictateur russe estime qu’un État tel que l’Ukraine n’existe pas. Il a même prétendu que c’était Lénine qui l’avait créée et que tout cela devait cesser. Poutine a ainsi justifié le génocide du peuple ukrainien. Notre pays est à présent l’avant-poste oriental de l’Europe. Chaque jour des Ukrainiens meurent juste pour le droit de devenir Européens. Tel est le prix de notre liberté, de notre indépendance.

.
.
.
.

Comment les idées de dessins vous viennent-elles ? Avant ou pendant le travail ?

.
.
.
.

Cela dépend. En rêve parfois ou le matin. Bien souvent, j’ai peur de la page blanche – j’ai l’impression que je vais exploser.
.
.
.
.

.
.
.
.

Les idées changent-elles lorsque vous commencez à dessiner ?

.
.
.
.

Bien sûr, il y a beaucoup de changements. N’étant pas un artiste indépendant, je travaille dans un journal en tant que dessinateur. Parfois, avec le rythme de l’actualité, j’ai peu de temps pour trouver des idées. N’ayant pas de bureau, je travaille chez moi. Je m’assois sur une chaise, je pose une planche en bois sur les genoux, une feuille blanche dessus et je dessine. C’est d’abord un travail en noir et blanc. Je scanne ensuite le dessin puis je le colorise avec Photoshop. Je n’ai jamais appris à dessiner sur une tablette graphique.

.
.
.
.

З 24 лютого 2022 року, із дня вторгнення російських військ, погляди усього світу прикуті до України. Такого масштабного конфлікту Європа не переживала з часів Другої світової війни. Життя українських чоловіків і жінок перетворилося на пекло. Багато людей не мали іншого вибору, як тікати зі свого міста, своєї країни за кордон. Багато хто вирішив взяти зброю, стати військовим і захищати Батьківщину. 
Мобілізуються усі верстви населення, й артисти також. Перед обличчям насильства вони міцно тримають у руках зброю і мужньо б’ються із ворогом. Це випадок Олексія Кустовського, відомого у творчому середовищі як Кусто.
У Кусто не пістолет, а ручки. Через малюнок художник доповідає суспільству про жахи війни. Нещодавно він був опублікований у сатиричній газеті Charlie Hebdo.До вашої уваги — інтерв’ю з українським карикатуристом Кусто.

.
.
.
.

Як ви почали малювати? (Ви опублікували свою першу карикатуру у 1998 році.)

.
.
.
.

Коли був малим, вже сидів і повзав, але ще не ходив, батьки вклали мені в руки зошит і ручку, щоб я чимось себе зайняв. Цей товстий зошит зберігся. Кожна сторінка в ньому ретельно розкреслена колами-обличчями з очима, вухами і носами. Мені показали, як малювати обличчя людини, і я намагався досконало відтворити побачене. З тих пір я і малюю. Малював у школі, мене віддали в студію, але я не витримав монотонності і кинув. З дитинства мені подобалися карикатури, я мріяв так само дотепно навчитися малювати смішні картинки. Але першу карикатуру намалював, коли гуляв з сином вже у досить зрілому віці. На тому малюнку було зображено дві коляски. В одній лежав я, дорослий чоловік, і розгойдувався з книжкою в одній руці. Другою рукою я розгойдував коляску з дитиною, моїм сином. Я відніс цей малюнок і ще декілька до однієї з популярних газет, і його надрукували.

.
.
.
.


.
.
.
.
Здається, вам подобається малювати старомодні карикатури (як це було у 18-19 столітті). Це справді «повернення до витоків» чи ви ще додаєте до нього якийсь особистий стиль?

.
.
.
.
Мабуть, це ностальгія за втраченою красою, за часом, коли жінки вбиралися у довгі сукні і капелюшки, а чоловіки – у фраки і ціліндри.
.
.
.
.
Як ви думаєте, чи небезпечно бути карикатуристом? Чому малювання може дратувати?

.
.
.
.

Так, професія карикатуриста, особливо політичного карикатуриста і небезпека завжди поруч. За малюнки, як і за слова, вбивають. Ображаються, як правило, ті, в кого відсутня самоіронія та здатність насолоджуватися гумором. А таких, які не розуміють гумору і кому не підвладний сміх, у світі – більшість, особливо, серед політиків, автократів, диктаторів, релігійних фанатиків та інших.
.
.
.
.

Путін – головний персонаж у ваших творах (особливо після вторгнення). Він ваша улюблена фігура? Ви вважаєте злом тільки його чи російський народ також?

.
.
.
.

Коли я кажу собі «ні»,або не планующось робити, то виходить все навпаки. Я весь час кажу собі та іншим, що я не політичний карикатурист. Я не люблю політичну карикатуру за те, що вона тимчасова. Вона не вічна. Але виходить все навпаки, і я все більше в’язну у політиці. Путіна почав активно малювати десь з 2014 року. Я сказав тоді собі, що це ніби тимчасова мобілізація, поки триває конфлікт. Конфлікт перетворився на війну, а Путін – на втілення абсолютного зла. Путін рано чи пізно піде, чи у вічність, чи у тінь, але мене хвилює те, що він, як грибок чи пліснява, пустив свій міцелій – і тисячі «путіних» готові або вже почали продукуватися в Росії. Продукуватися у підготовленому середовищі, у мізках росіян. Тому я думаю, що путін і російський народ загалом співучасники. І це мене неабияк лякає. Антибіотики від диктатури і автократії ще ніхто не вигадав. А демократія, як пігулка від диктатури, натомість втратила стійкість і свою резистентність.

.
.
.
.

.
.
.
.


На що вас надихає війна?
Ви більше не малюєте чорно-білі карикатури.
Хоча ви не солдат, ви досить активний у справі війни. Наприклад, ви продавали оригінальні малюнки на прибуток Збройних Сил України та територіальної оборони Одеси. Чи є ручка чудовою зброєю?

.
.
.
.

Війна мене може надихати тільки на мир. І в цьому сенсі ручка чи олівець для мене радше древко прапора життя. Хоча, звичайно, карикатура, як і слово, потужна зброя.

.
.
.
.

Французький журнал Charlie Hebdo опублікував деякі з ваших робіт. Що ви намагаєтеся сказати французам?

.
.
.
.
Для мене велика честь побачити свої малюнки на сторінках легендарного Charlie Hebdo. І я був здивований, коли дізнався, що Charlie Hebdo – це не тільки карикатури на межі фолу, а й серйозна журналістика. Журналіст Antonio Fischetti, дослідник українського гумору в умовах війни, з яким мені пощастило познайомитися під час зустрічі у Києві, виявився доктором наук, популяризатором науки,  журналістом, спеціалістом з питань екології, медицини, етики тощо. Це приємно здивувало.

Мої антивоєнні карикатури не містять підписів, пояснювальних текстів. Всі вони про нікчемність рашизму, путінського фашизму, про ідіотизм представників Homo putinus. Їх тупикову еволюцію.

У 2014 році українці вийшли на Майдан. Ми були незгодні з тим, що нам заборонили рухатися у бік Європи і потягнули у минуле, в СРСР 2, в московське болото. Янукович, проросійський президент, під тиском українців вимушений був втекти до росії. Відтоді Путін систематично знищує Україну. Окупував Крим. Відбулося вторгнення на Донбас. Зараз іде повномасштабна війна. Російський диктатор вважає, що такої держави як України не існує. Він придумав, що її створив Ленін. І тепер він вирішив виправити цю помилку. І влаштував геноцид українців. Сьогодні Україна є східним форпостом Європи. І кожен день українці гинуть за право бути європейцями. Така ціна нашої Свободи, нашої незалежності.

.
.
.
.
.


Як до вас приходять образи? Перед початком роботи чи підчас? Чи змінюються ідеї, коли ви починаєте малювати?

.
.
.
.

По різному. Уві сні. Під ранок. Буває по тілу йде тремтіння від виникнення ідеї, я ніби вибухаю.Звісно, під час втілення ідеї в малюнок відбуваються трансформації.На жаль, я не вільний художник, працюю в газеті фоторедактором, тому доводиться буквально стискати час, щоб мати можливість втілити свої задуми. У мене нема робочого кабінету, вдома я сідаю у крісло, кладу на коліна дощечку, на неї білий аркуш і малюю. Роблю чорно-білий малюнок, сканую і фарбую у Photoshop. Я так і не навчився малювати на графічному планшеті. Інколи я навіть можу намалювати карикатуру з нуля комп’ютерною мишкою.

.
.
.
.


.
.
.
.

Чи знаєте ви приклади в мистецтві чи в історії, коли робота якогось митця змогла настільки вплинути на світогляд людей, на суспільство, що через це трапилися якісь кардинальні зміни?

.
.
.
.

Усе мистецтво, якщо воно від Бога, змінює світ.

Ієронім Босх, Леонардо да Вінчі, Амадео Модільяні, Пабло Пікассо – це скоріше мої особисті взірці, ніж відповідь на питання,  я не маю чіткої відповіді. А ще, всі представники примітивізму для мене є справжнім, чистим, світлим мистецтвом, від споглядання якого змінюється світогляд.

.
.
.
.

PARTAGER